Фільм є одночасно і культом, і вже кінокласикою. Chevy Chase — це як знак якості для кінематографу. Чудова акторська гра, сценарій щедро наповнений подіями на одиницю часу, справжні автомобілі і перегони, поставленні за традиційною технологією — не через пензлик талановитого графічного дизайнера, а за допомогою живих людей-каскадерів, ну і собак звичайно. Присутній гарний гумор у стилі бойовиків 80-х, коли головний герой, перемагаючи поганих хлопців, ще й саркастично глузує з них.
Особисто в мене кіно викликало дивний дисонанс — при такому сузір’ї популярних акторів періоду 80-х та 90-х практично незбагненним залишається сюжет. Відповідь на питання “що це і для чого?” віднайти під час перегляду так і не вдалось. Схоже, даний фільм потрібно “відчути” щоб “зрозуміти”, а я його і не відчув, і не зрозумів. Довго (більше півтори години), не цікаво (рекетири, які хочуть стати кінопродюсерами, серйозно?) і навіть не смішно. Але побачити таких акторів як: John Travolta, Rene Russo, Danny DeVito та Dennis Farina в одній стрічці це без перебільшення подія для всіх шанувальників кінематорафу 90-х.
Якісна олдскульна комедія з усіма необхідними атрибутами: неймовірно недоречними збігами обставин та непорозуміннями в часі і просторі, абсурдом, фарсом, змінами настрою, чудовою акторською грою, мораллю та акцентами на правильних цінностях. Це той фільм, в якому не три явно помітних головних героя, а всі учасники по-своєму головні і ключові, адже без них сюжет неможливий. Випадкові зв’язки, які виникають між різними (часто не знайомими) героями, є гарною демонстрацією як мінімум “принципу спускових гачків”, а як максимум — “ефекту метелика”.
Проста така комедія в стилі часу, коли знімалась. Оскільки це фільм дитинства то і вимог до нього не багато — приємно і ностальгійно переглянути ще раз, поринути в підзабуту атмосферу. Але знову ж таки, зараз вже хочеться щоб гумор був гострішим, сюжет менш простим і не таким передбачуваним, а головні герої відповідали назві фільму. Натомість є можливість спостерігати як звично метушиться герой Денні ДеВіто, італійська мафія править США, автомобілі швидко їдуть і розбиваються, погані хлопці стріляють в хороших і не влучають.
Сприймаю цей фільм спочатку як справжню оду Don Adams, а вже потім як комедійний бойовик із Steven Carell. Адже все знято в нерозривній єдності із серіалом “Get Smart” 60-х років, який тішив юного глядача після школи на ICTV під назвою “Шпигунські пристрасті”. Червоний кабріолет, черевик-телефон і фраза “Sorry about that, Chief” та багато іншого. Безумовно, замість Steven Carell в цьому фільмі міг би знятись і Rowan Atkinson, і зробив би це не гірше, а місцями може навіть і краще, але тоді це вже був би фільм про агента Джонні Інгліша, а не про шпигуна Макса Смарта.
