Цікавий і своєрідний фільм. На перший погляд, це чергова дуркувАта американська комедія. Але якщо придивитись, то вона піднімає непросте питання: на скільки відрізняється країна (в даному випадку США) від її медійного образу, створеного кінематографом, ЗМІ чи стереотипними уявленнями? Те ж саме стосується і мови (в даному випадку англійської). Вивчити “Who is on duty today” і промовляти речення із збереженням порядку слів “підмет-присудок-додаток” далеко не означає говорити англійською.
Як на мене, ідея фільму геніальна: американці самі показали себе очима совєцьких людей.
Фільм не зайшов. Перший адекватний жарт зустрівся на 33 хвилині — про тютюнові компанії, а ось бридких епізодів вистачало… Далі перегляд продовжив винятково в очікуванні Vanessa Angel. Чомусь не подобається мені коли предметом жартів стають особливості людей з особливими потребами чи натякають на жорстоке поводження з тваринами. Більш-менш гумор почав спостерігатись вже після 40-ої хвилини, але він все одно в стилі “Dumb and Dumber” (1994).
Після перегляду виникла думка: це ж треба було спробувати зробити спортивну драму із такого занудства як боулінг… Так само, як і у випадку з For Richer or Poorer (1997) перед фільмом бажано ознайомитись з інформацією про спільноту амішів, тоді багато що буде зрозумілішим.
Чудова комедія 80-х з класними акторами. Радісні обличчя Dan Aykroyd та John Candy просто дивляться з дитинства і вже від цього стає веселіше. Тут є все, що потрібно: натурні зйомки справжньої природи, сімейні стосунки, романтичні почуття, правильні цінності і гумор, якісний добрий гумор, який запам’ятовується.
За цим всім не варто забувати про ненав’язливо підняті серйозні питання: азартно заробляти великі гроші чи жити в своє задоволення розміреним стабільним життям? Мати батька всесильного супермена чи того, хто любить своїх дітей і з яким вони можуть поділитись найпотаємнішими думками?
Під час перегляду у глядачів певної вікової категорії виникає відчуття, що ідея фільму про конфлікт міських жителів і провінційної глибинки дуже не нова… І вони вже щось подібне бачили в культовому Green Acres (1965-1971). При чому, цьому сприяє одразу декілька моментів: мелодія на 0:02:40 та 1:22:40, проблеми із телефоном та телефонною компанією, пафосні розмови про перших поселенців у США…
У будь-якому випадку режисерам гарно вдалось обіграти ідею, що сільська місцевість — це держава в державі із власними законами, які суттєво відрізняються від міських.
Кіно гарного настрою про два типи багатіїв: одні прикидаються аристократією, а інші — прості, як двері, смітять грошима та глузують з оточуючих. Умовна перша частина Caddyshack (1980) суб’єктивно є веселішою та більш життєрадісною ніж умовна друга Caddyshack II (1988), хоча окрім поля для гольфу та Chevy Chase їх більше ніщо і не об’єднує. До речі, він тут на своєму місці — грає шикарно, показує небанальний гумор та видає дотепні репліки. Чого лише варті епізоди коли Ty Webb п’є текілу чи непомітно зливає пиво з різних пляшок в одну і, не зважаючи на купу несплачених рахунків, залишається успішним шанувальником жіночої половини людства.
