Старе добре кіно. При чому “добре” в обох розуміннях: і якісне, і позитивне. У якому з різних точок зору висвітлено питання дорослішання дітей, сексуальної освіти та інтересу до інтимного життя. В кадрі ідилічна ідеальна одноповерхова Америка в передмісті. Коли в дитинстві по телевізору бачив рівно викошені газони, двори без парканів — думав, що це спеціально для кіна зробили, бо насправді такого не буває. У фільмі відчувається стиль 80-х, можливо тому що це ранні 90-ті, хоча такий поділ дуже умовний.
Чудова олдскульна комедія, над якою час не владний і яка не втрачає актуальності, даруючи при цьому радість споглядання акторської гри Peter Falk та Alan Arkin. Фільм, який потрібно подивитись — він може сподобатись або ні, але переглянути його і збагатити глядацький досвід категорично обов’язково рекомендовано. Стрічка належить до епохи “справжнього кіно” з натурними зйомками, добре поставленими перегонами на справжніх автомобілях із каскадерами за кермом та шедевральною акторською грою.
Достатньо просто вдивитись в міміку обличчя Peter Falk та Alan Arkin під час діалогу 40:20-46:20.
Мабуть інколи глядачам потрібні такі комедійні фільми, які не мають у своєму задумі глибоких ідей чи далекоглядних висновків, як наприклад Leap of Faith (1992) чи L.A. Story (1991), але відзначаються місцями непоганим абсурдним гумором. Час від часу потрібно подивитись кіно, в якому сам процес оповіді важливіший ніж її фінал, і схоже, що шлях до мети у “Down and Out in Beverly Hills” і є власне метою.
В центрі сюжету сімейка багатіїв із усіма характерними для них проблемами: значним обсягом вільного місця в головах їхніх діток; великою кількістю надлишкових коштів, які вони витрачають на психотерапевтів, менторів, коучів, собачих психологів, духовних наставників та інших пройдисвітів і шарлатанів; споживацьким сприйняттям американцями інших національностей: вихідців із Латинської Америки та Азії.
Схоже на одну з численних спроб зняти щось для більшості незрозуміле, щоб потім кожен в цьому зрозумів щось своє — і всі разом визнали геніальність задуму авторів… Але не склалось — цього разу не вдалось продати громадськості бульбашку і вона вдарила по зірках у рейтингу. Воно як кіно про поворот “не туди”. А повернули не туди: Dylan McDermott та James Belushi, може навіть і Quentin Tarantino заблукав, хоча його персонаж чи не найбільш цікавий із усіх причетних до цього необґрунтованого божевілля.
Непогана американська кримінальна комедія. Перша половина фільму, окремі повороти сюжету і музичний супровід чимось віддалено нагадують британського законодавця моди цього жанру — “Lock, Stock and Two Smoking Barrels” (1998). Звичайно, антураж та атмосфера відрізняються, але настрій дуже схожий. При помітній простоті історії найбільшою цінністю стрічки залишається акторський склад — справжнє сузір’я.
Трохи незвично бачити Jeff Goldblum без тиранозаврів на задньому плані; підозрюю, що в конкурсі на роль він переміг Benicio Del Toro, який би тут органічно вписався.
