Маловідомий і значною мірою недооцінений фільм у стилі недорогих комедій 80-х із молодими Tom Hanks та Meg Ryan. Його сюжет можна умовно розділити на дві частини: до і після потрапляння на острів. Перша, яка займає 2/3 хронометражу, радує глядача глибокими філософськими думками, комедійними моментами, неймовірною акторською грою, пейзажами NY та LA. Натомість друга — дещо зім’ята, в штучних декораціях, проста і місцями мультиплікаційно абсурдна. Склалось враження, що сцени на острові фільмувались, коли закінчувався бюджет і продюсери дихали в потилицю режисерам.
Якщо переглядати у дорослому віці, при цьому не маючи емоційної прив’язаності до фільму чи ностальгії — він схожий на якесь безглузде божевілля. Дуже віддалено нагадує спробу зняти “Сам вдома” в африканській саванні: коли діти протистоять дорослим із використанням різних вигадливих пасток і технічних засобів. Але Macaulay Culkin у своєму нетлінному шедеврі хоча б елементарні принципи фізики не порушував. Натомість, тут навіть закони здорового глузду поряд пройшли і не зупинились.
При більш-менш адекватному початку, з другої третини хронометражу починається щось скажене… Від африканського будинку, наповненого послідовниками Адольфа Алуїзовича, до заздалегідь спланованої малими дітьми смуги перешкод, де все літає, стріляє, вибухає і т.
Рецензія на “Sgt. Bilko” для мене, це майже те саме, що і екранізація “Дюни” Френка Герберта для Denis Villeneuve. Бо це американська класика “золотого періоду” — кінематографу 90-х; фільм дитинства і юності; смішна комедія з улюбленим актором; історія, значно ближча до правди ніж до вигадки; фундаментальний твір, який вимагає уважного і трепетного ставлення у кожному своєму прояві.
Враження від перегляду дуже відрізняються залежно від соціального досвіду глядача: якщо в дитинстві веселив момент коли на танку паркувались біля готелю “The Mirage” в Las Vegas, то зараз вже (не)смішно, коли за гроші на розробку танків купуються покерні столи…
Оскільки так багато позитивних відгуків про цей шедевральний “вестерн” написано, що просто гріх не піти проти течії. Як на мене, вибір на головну роль Sharon Stone був дуууже вдалим і так само невипадковим, хоча б тому, що одну із співпродюсерологинь випадково теж звуть Sharon Stone. Під час перегляду ніяк не міг збагнути ЩО це за жанр і щиро відмовлявся вірити, що вестерн. Бо з одного боку: всі в красивих “ковбойських” капелюхах; із гарними бляхами на поясах; револьверами по боках; щось міцне пристрасно п’ють, розливаючи його на сорочку; щось рідке красиво спльовують собі під ноги…
Якісний, продуманий фільм з гумором і багаторівневим сенсом, створений у період “золотої доби американського кінематографу”. Якщо жанр “розумна комедія” не існує, то для даної стрічки його варто придумати. Переглядав не один раз щоб насолодитись улюбленими моментами, звернути увагу на чергові малопомітні дрібниці і отримати задоволення від кіна, яке вже так знімати не будуть. Блискучий акторський склад, який сьогодні можна впевнено назвати культовим. Професіонали, з відомими іменами, грають так, що їх майстерність перевтілення викликає місцями німий захват.
