На замовлення підписників, яким відмовити не можу (та і ніколи не міг) — сльозлива мелодрама про стосунки і почуття. Аж сам не вірю, що це пишу… Не будучи фахівцем в даному жанрі, довелось обирати між сучасною мелодрамою “Dating & New York” (2021) і олдскульним американським кіном 90-х: після перегляду скріншотів першого і акторського складу другого — питання стало риторичним… Вашій увазі пропонується огляд “Frankie and Johnny” (1991) з Мішель Пфайффер та Аль Пачіно в головних ролях.
Якщо до акторського складу включити Steve Martin фільм не стане комедією автоматично, натомість перед глядачем дуже серйозне кіно. “Parenthood” після перегляду можна перекласти як “батьківство”, адже саме про це дана стрічка. В якій піднімаються складні питання, на які не існує однозначної, правильної, справедливої для всіх, відповіді. Батьківство-материнство — це суцільний компроміс усього з усім, що в свою чергу потребує жертв, одноосібних та колективних. Питання лише в готовності і здатності до цього.
Цікавий в багатьох аспектах фільм. Країни походження США та Велика Британія, але до типової голлівудської стилістики дана стрічка не має жодного відношення. Перед глядачем справжнє європейське кіно, створене європейським режисером Anton Corbijn з переважно європейським акторським складом. Перше, що на цьому акцентує увагу — пара кілерів, які приїхали на сімейному Volvo універсалі. Початок фільму стрімкий і динамічний (перші 4хв), а потім режисер прийняв седативний засіб і головний герой вирушив на пошуки стану “dolce vita” неподалік від масиву Абруццо.
Без перебільшення — кіно дуже просте, мабуть чи не єдиним, що привертає до нього увагу це припис “на основі реальних подій”. Хоча, якщо почитати критиків, то і від реальних подій там лише ідея. Не зважаючи на це, фільм входить до переліку, який називається “про розумних”. Людське суспільство так влаштовано, що подібним людям приділяється не так багато уваги і популяризація тих, хто розумніший за інших чи краще навчається — невдячна справа з комерційної точки зору масової культури.
Крутий фільм: якісний, душевний, пафосний, ефектний. Ні, це кіно не паразитує на ностальгії, хоча вона є наскрізною ниткою у всьому сюжеті.
“Top Gun: Maverick” — це своєрідний погляд головного героя тривалістю дві години у власне минуле з правом “переграти” деякі моменти заново, взяти реванш в долі і якісь епізоди закінчити по-іншому. В широкому розумінні: це про конфлікт поколінь, про те чи можна двічі зайти в одну річку і як бути якщо робота є твоїм життям, а прийшла пенсія… У більш вузькому: це про круту графіку (коли сучасні технології було використано там де потрібно і так, що вони не заважають перегляду), розкішно зняті сцени повітряних боїв, літаки, ракети і авіаносці.
