“Sherlock Holmes” від Granada Television (ITV Granada) з Jeremy Brett у головній ролі — це ідеальна екранізація творів sir Arthur Conan Doyle, з найвищим ступенем точності і достовірності згідно оригінального літературного твору, неймовірною атмосферністю та акторською грою на рівні театрального мистецтва. Справжній шедевр, який нікому перевершити не вдалось — ні до, ні після. Адже кіно створювали британці із переважно британськими акторами, про британців у часи, коли Велика Британія була великою і британською.
Жанр “британського сільського детективу” не новий, але додає інтриги, що це не перша екранізація однойменного твору Agatha Christie, опублікованого в 1930-х. Гарно зняте кіно: справжні пейзажі Уельсу, красиві актори, продуманий до деталей побут британської глибинки — можна отримувати навіть просто естетичне задоволення від перегляду. Відповідну атмосферу гарантовано. Загадковість і таємничість теж на рівні — сюжет затягує і хочеться бачити продовження.
Макіяж Lucy Boynton додає її персонажу суб’єктивно років десять. Після перегляду The Politician (2019-2020) та The Pale Blue Eye (2022) складається враження, що “вередлива і зверхня молода панянка” це саме той типаж, який вдається їй зображувати найкраще.
Всі фільми франшизи “Department Q” варті уваги та знайдуть свого глядача. Треба лише мати на увазі, що це не продукт масової культури — це для поціновувачів чогось на зразок “скандинавського нуару” з усіма характерними ознаками: тягучою моторошною атмосферою, холодною палітрою кольорів та акторами з мінімумом емоцій на обличчі. Як правило, подібні фільми дивляться не для того, щоб дізнатись умовно “хто вбивця”, а для занурення у відповідний настрій. Безмежна вдячність за можливість переглянути ці фільми українською, бо я у свій час дивився їх мовою оригіналу (данською) з англійськими субтитрами — і нікому того досвіду не бажаю…
На диво якісне кіно, цікаве і тримає в напрузі. При тому, що досвідченого глядача вже важко здивувати раптовим поворотом сюжету. Основний акцент зроблено на атмосферності — холодній, гнітючій, місцями моторошній обстановці. І якщо не знати — можна подумати, що до перегляду пропонується типовий скандинавський детектив. Варто мати на увазі, що це екранізація однойменної новели, написаної Louis Bayard у 2003, і кажуть, що дуже точна. Але тут вже критикам не догодити: якщо в кіноадаптації будуть нові елементи, то скажуть, що вона невдала і “книга краща”, а якщо у фільмі 100% те, як в літературному творі — напишуть, що дивитись не цікаво бо фінал і так відомий.
Якісний фільм з наближенням до стилістики скандинавського детективу — з тягучою атмосферою, пригніченим настроєм, неквапливим сюжетом та постійним відчуттям, що глядачам не все показали і щось відбувається за кадром у фоні. Навіть кольорова гама з чергуваннями сіро-синіх тонів і жовтуватих лампових відтінків налаштовує на відповідні прохолодні регіони нашої планети. Не вистачає лише неочікуваної хитромудрої розв’язки у фіналі. Але варто мати на увазі, що фільм знято на основі реальних подій і є відчуття, що досить близько до реальних подій, чим можна пояснити певну бідність художніх засобів та поворотів сценарію.
