Звичайні підозрювані / The Usual Suspects (1995)

І знову неонуар, і знову безсумнівний шедевр. Фільм складний за сюжетом, і яскравий за стилістикою. Хоча виглядає трохи “старішим” ніж є насправді, скоріше всього через жанрову атмосферність, яка такою і має бути. Краще ніж в описі від “Арґумент-кіно” не сказати, “The Usual Suspects” характеризується двома словами: стиль і якість. Переглядати потрібно уважно, насолоджуючись акторською грою та вдумуючись у взаємопов'язані події. А ще краще — подивитись двічі із невеликим інтервалом, щоб кожного разу сфокусуватись на різних аспектах фільму. На жаль, після перших 60хв вже суто інтуїтивно здогадався хто з них кому там Карлсруе, Гельзенкірхен чи Кайзерслаутерн, тому далі вже інтриги не було, а лише очікування, коли гіпотеза підтвердиться. Але в даному випадку задоволення приносить не результат, а процес.

Однозначно, фільм заслуговує всіх своїх титулів і ми маємо можливість споглядати той період в кінематографі, коли високі нагороди вручались за акторську гру, режисерську роботу, продуманий сценарій, а не за щось інше…

Між іншим, не забуваємо про талановитих акторів. Навіть не віриться, що Benicio Del Toro колись був аж таким молодим. І кожного разу, дивлячись на Kevin Spacey, доводиться із сумом задумуватись про бридку силу сучасних соцмереж, табуна недалеких натискачів кнопок і безглуздих модних #хештегів, які можуть зруйнувати кар’єру людини, провина якої недоведена в установленому порядку.

P.S. Треба якось мені набратись натхнення і дописати нарешті свою наукову монографію із назвою: “Глибокі емпіричні дослідження та фундаментальні теоретичні закономірності обернено пропорційної залежності між якістю кінематографічного твору та кількісним виміром його шанувальників”.