Дрібні шахраї / Small Time Crooks (2000)

Просте, легке, наївне і місцями занадто позитивне кіно. Основна ідея якого в тому, щоб не змішувати “прошарки суспільства”, які належать різним “світАм”. У те, що фільм було знято в 2000 році повірити непросто, оскільки музичний супровід у стилі 70-х та великі квадратні седани 80-х створюють атмосферу минулих епох. І тільки “Glock-17” в руках полісмена вказує на більш сучасний хроноінтервал.

Впродовж усього фільму злегка напружують багатослівні сімейні діалоги між Ray та Frenchy, яким приділяється не заслужено багато уваги. Не зважаючи на певну поверховість сюжету, прослідковується спроба підняти непрості питання соціального характеру про:

• сімейні взаємини у зрілому віці;
• неможливість придбати за гроші освіту, виховання, манери і словниковий запас;
• те як складно стати частиною культурної чи мистецької тусовки, якщо не народився і не зростав у такому оточенні;
• відсутність прямопропорційної залежності між купівельною спроможністю та відчуттям щастя.

І подібні роздуми завершуються висновком: якщо вам у радість дивитись фільми вдома з пляшкою пепсі, то саме це і потрібно робити, а не примушувати себе слухати Рахманінова з людьми, яких ви не розумієте… Реакція Ray Winkler на 0:48:46 дуже нагадала мою власну під час однієї моновистави у київському молодому театрі. Хоча я в значно молодшому віці за нього почав задавати те саме питання: чи варто пролетіти 3000км щоб подивитись на руїни?

Найбільшим ляпом у фільмі вважаю те, що справжність діамантів перевіряється дряпанням, а не розбиванням, адже їх діагностична ознака — твердість, а не міцність. І щоб розбити молотком кристал алмазу по площинам спайності таланту багато не треба.

Слоганом до фільму пропонується цитата: “Ми всі розумні, але він в окулярах”.