Операція Фортуна: Мистецтво перемоги / Operation Fortune. Ruse de Guerre (2023)

Дуже легкий простий веселий фільм з красивою картинкою. Зрозуміло, що коли ми бачимо в описі кіна слова “Guy Ritchie” та “Jason Statham” то традиційно очікуємо щось на зразок світової кінокласики як “Snatch” (2000) чи “Lock, Stock and Two Smoking Barrels” (1998)… Але подібні фільми знімають раз в десятиліття або ще рідше. Навіть подальші “Revolver” (2005) та “The Gentlemen” (2019) відрізняються від них не кращим чином: перший — перевантаженістю філософії подвійних сенсів, а другий — відвертою лайтОвістю.

З перших кадрів “Operation Fortune” порадувала красивою картинкою, де глянцеве абсолютно все: багаті красиві люди, дорогі авто, приватні літаки, яхти, маєтки, панорамні види найдорожчих міст на планеті — на таке просто дивитись приємно. Зав’язка взагалі нагадала іншу кінокласику — “Ocean’s Eleven” (2001) і мене б не здивувало якби фільми називався “Statham’s Seven”… Від Guy Ritchie в “Operation Fortune” непомітно взагалі нічого. Це динамічне комедійно-розважальне кіно приємного суботнього вечора, яке переглядається для гарного настрою та часто із напівпосмішкою на обличчі.

Мене теж перекошує і дратує, коли будь-що українське згадується в негативному сенсі. В даному випадку взагалі показали хрестоматійних московитів і назвали їх українцями — примітивних жлобів, які люблять “водку” і з якими вітаються “прівєт на здоров’є”, ходять одягнені в пальті із хутряним комірцем поверх сорочки в оточенні дорогих модельок… Та чи є в нас підстави вважати, що представники вітчизняного кримінально-олігархічного прошарку суспільства виглядають та поводять себе в Європі по-іншому? Прикро, але такі елементи займають певне (і на жаль) далеко не останнє місце в нашому соціумі, не залежно від того ховаємо ми голову від них у пісок чи ні. Приємним моментом все ж таки було побачити інтерфейс їхньої операційної системи на ноутбуці українською мовою. Неочікувано доречне під час пограбування також відсилання до іншої, ще більшої, кінокласики “Butch Cassidy and the Sundance Kid” (1969) під мелодію “Raindrops Keep Fallin’ on My Head”.

P.S. І варто мати на увазі, що масовий кінематограф — це не мистецтво, а бізнес і комерція. За минулі 20 років суттєво змінилась глядацька аудиторія, її смаки і вподобання. І творцям фільмів потрібно орієнтуватись на нових споживачів, які підуть в кінотеатри і закинуть копійчину на касу. І щось у мене є сумніви, що якби “Великий куш” вийшов на екрани зараз — то став би культовим, бо ще не народився той менеджер з продажу, який зможе його успішно продати тік-ток поколінню.