Старим тут не місце / No Country for Old Men (2007)

Не зрозумілий мені фільм. Мабуть, то страшно і соромно зізнаватись публічно, що кіно, у якого “83 нагороди, 36 номінацій” і рейтинг 8.2, в мене не викликає захвату. Після перегляду залишаються дуже змішані почуття. З одного боку такі речі як акторська гра (особливо Javier Bardem та Tommy Lee Jones), операторська робота (загальні плани і детальні кадри з фрагментами облич), атмосферність (гнітюча тиша на фоні моторошних подій), добре продумані харизматичні Образи головних героїв — не можуть не вражати. З іншого — дві години хронометражу щоб що? Щоб сказати оце так вони жили і так вмерли?

Питань до фільму дійсно дуже багато. Більшість з них вже сформульовані систематизовано і озвучені лаконічно. Повторюватись не буду, але те, що мені болить найбільше, коротко викладу:

• яка мета цього кіна, який його месседж? Не бери чуже, бо це дуже некрасиво? Чи що на пенсію потрібно йти вчасно і не протирати штани коли за 65 років? Чи може якщо їхати навіть на зелене світло все одно якийсь телепень тобі машину може покоцати? Після двох годин, братів Коенів і 25 млн доларів ніколи не повірю в такі поверхневі пояснення. А якщо є глибші — то хтось їх може надати? Окрім абстрактних фраз про “багато філософських сенсів” звичайно, бо те я і сам можу;
• до чого був той діалог між Ed Bell та Ellis? Ні до, ні після, він із сюжетом ніяк не пов’язаний;
• для чого 5хв показувати як Tommy Lee Jones дивиться на отвір у дверях і при цьому взагалі(!) не показати як гине в перестрілці(!) один з головних героїв? В цьому теж якісь “філософські сенси”?
• до чого та випадкова автомобільна аварія і розповідь про сни у фіналі?

На думку деяких критиків, Llewelyn Moss і Anton Chigurh — це один і той же персонаж, просто з різних точок зору — але ЯК би тоді пояснити їх зустріч, коли вони зробили один одному “боляче”? Мабуть, як внутрішній конфлікт свідомого і несвідомого… Думаю, що єдина людина, яка здатна зрозуміти хто з них хто — це Penélope Cruz.

Схоже, що для успішного фільму потрібно зробити його максимально незрозумілим, щоб кожен побачив там щось своє, ще додумав вагон того, що не показали — і всі будуть в захваті. Хоча і з цього правила теж є винятки — Destiny Turns on the Radio (1995), зокрема.

Треба на майбутнє мені утримуватись від такого кіна — старий я для цього, а їм тут не місце, як вже відомо

Звичайно фільм подивитись варто, щоб мати про стиль і жанр уявлення, але безплатно переглядати його вдруге візьметься далеко не кожен…