Сила віри / Leap of Faith (1992)

А в дитинстві мені це кіно здавалось смішним… Тепер же — його переглядаю із страхом та виразом обличчя, як у шерифа Вілла на 00:40:14 хронометражу. Відчуваю такий самий розпач і безсилля, коли немає можливості вберегти від небезпеки тих, хто щиро переконаний у хибних судженнях. На початку, опис депресивного міста та характеристика його жителів — на жаль, дуже нагадала моє рідне містечко тепер, хоча воно розташоване далеко не в Канзасі і не в 1992 році.

Увесь сюжет побудований на цинічних маніпуляціях і використанні наївних, неосвічених, а тому психологічно беззахисних людей і пов’язаних з цим переживаннями головних героїв. До побаченого важко ставитись якось неоднозначно, адже коли сильний б’є слабкого, а хитрий ошукує наївного — це зажди однозначно несправедливо. Але ніхто нам не обіцяв справедливий світ. Мета фільму — спонукати до філософських роздумів про віру, як світоглядну категорію, яка може бути марною чи навіть безнадійною, але незалежно від способу реалізації здатною дати людині сили жити і рухатись вперед. І важко посперечатись із правилом, що шлях істинний може вказати лише справжній грішник.

Після аналізу “Leap of Faith” у дорослому віці офіційно записуюсь до клюбу “Раніше сонце світило яскравіше, а фільми були наповнені сенсом”.

Обов’язкова фраза для коментаря: “неперевершений Steve Martin”. Хоча варто зізнатись — побачити його в короткому тОпі з оголеним животиком — то видовище далеко не для всіх категорій глядачів. Lolita Davidovich та Debra Winger є гарним прикладом майже протилежних типажів з однаковим рівнем чарівності та різною якістю привабливості, при чому для цього їм не знадобились вульгарні декольте або губи, як у бджоляра-початківця.

До шахрайства, в даному фільмі, варто також віднести і спробу видати Iphiclides podalirius за Danaus plexippus, але ми теж не баштан стережемо… Глибоко релігійним і фанатично віруючим людям перегляд не рекомендований, оскільки може серйозно образити їхні почуття.