Батьківщина / Homeland (2011–2020)

Серіал “Homeland” (2011-2020), як то кажуть, соромно не знати, але якщо хто не чув — рецензія Вашій увазі. Політичний трилер, який захоплює з першого епізоду та інтригує до останнього сезону. Глобально, в центрі сюжету — боротьба з тероризмом переважно на Близькому Сході, де при повній нерівності сил у рівній боротьбі сходяться ЦРУ, ФБP, Moccaд, ГPУ, Xeзбoлла, Taлібaн, Aль-Kaїдa та інші сторони конфлікту, в яких немає вселяючої страх абревіатури. Локально — це історії людей різних професій та місць проживання, життя яких вписане в глобальні геополітичні стратегії.

Впродовж всього серіалу зустрічаються дрібні побутові неточності чи кінематографічні спрощення на зразок того, що неможливо в зоні міжнародного конфлікту спілкуватись по звичайному телефону і не боятись прослуховування, неможливо будучи в розшуку вільно заявитись на авіабазу США і спокійно з неї виїхати, неможливо непомічено виїхати на мопеді з головного управління ЦРУ на Близькому Сході. Але фільм НЕ про це. На поверхні — це драма про міжнародних шпигунів-оперативників та їх керівників у дорогих костюмах, з елементами екшену, бійок, стрілянини, літаками, гелікоптерами, дронами.

Якщо ж дивитись розкритими очима, то “Homeland” це серіал, який:

• формує світогляд, пояснюючи закони глобальної політики;
• розкриває подробиці конфлікту в регіоні Ірак-Іран-Афганістан-Пакистан;
• допомагає зрозуміти, що в дипломатії найвищого рівня не буває простих рішень одним категоричним реченням;
• розкладає по молекулам, чому неможливо досягти миру там, де більше трьох зацікавлених сторін;
• проливає світло на внутрішній світ окремих професій: шпигунів-розвідників, військовослужбовців, в т.ч. морських піхотинців, дипломатів з Білого Дому та будинків іншого кольору, політиків, які просто борються за владу;
• загострює увагу на проблемах людей, які страждають біполярним розладом.

Впродовж 8 сезонів на екрані постає ціле сузір’я акторів інших ТВ-проєктів, які або вже є зірками, або стануть ними після появи у “Homeland”. Пара Золотих глобусів, номінації на Еммі, Morena Baccarin та Claire Danes топлес — суттєвий бонус для пересічного глядача.

Фінал 8-річної епопеї не розчаровує, а залишає приємний післясмак “на подумати” деякий час. Мораль кіна зводиться до слів Saul Berenson: “Чимось доводиться жертвувати…”

До перегляду рекомендується тим, хто дивиться — і бачить, слухає — і чує.