Розумник Вілл Гантінґ / Good Will Hunting (1997)
Вдумливий фільм із багатьма глибокими ідеями і висновками. Про людей із видатним інтелектом кіно знімають рідко. Тому найбільш яскраві стрічки мимовільно постають в один ряд і серед них “Good Will Hunting” виступає якісним міцним середняком 90-х, який навряд чи можна віднести до шедеврів найвищого ґатунку чи розглядати як щось принципово нове і незрівнянне. Для того, хто вже мав можливість насолодитись “A Beautiful Mind” (2001) чи тим більше “The Imitation Game” (2014), історія “трансформації розуму в мудрість” під керівництвом неголеного Robin Williams виглядатиме досить простою, аж до прямолінійності.
Причин чому генії рідко стають героями кінематографу є багато, зокрема непопулярність подібних осіб у суспільстві, та й самА людська спільнота має інші пріоритети і захоплюється іншими кумирами. І хоч Lara Pulver наполегливо стверджувала, що “Brainy is the new sexy”, але схоже їй навіть Sherlock тоді не повірив.
Will Hunting — це нетиповий “ботан”, який не встає із-за столу з книжками, а підкачаний розбишака з району, для якого розмахування кулаками є елементом дозвілля. Завдяки фотографічній чи то ейдетичній пам’яті він здатний точно запам’ятовувати, а далі і оперувати великими обсягами інформації. Природний талант дає йому змогу легко розв’язувати “вічні” задачі і доводити надскладні теореми. А ось питання “Що з цим робити?” є наскрізною ідеєю фільму і основою сюжету, який написаний ще тоді дуже молодими, але від того не менш здібними — Matt Damon та Ben Affleck.
При всій простоті сюжетної лінії має значення не куди вона прямує (це майже одразу очевидно), а скільки поворотів зробить на цьому шляху. У фільмі акцентується увага на відмінностях, точніше прірві, між уявленнями про наш світ, здобутими із книжок, і справжніми емоціями, які він дарує при фізичному контакті. Приклад споглядання Сікстинської капели — тОму найкраще підтвердження. Не меншою є різниця між масивом фактичних знань і усвідомленням глибинної суті речей, що є своєрідною аналогією відмінності між розумом і просвітленістю, яку навіть розумник Daniel Jackson із “Stargate SG-1” збагнув не одразу.
Розв’язуючи “вічні” задачі математики, у фільмі не змогли оминути одвічну історію стосунків розумних хлопців і привабливих дівчат, яка стара, як поява нерівності з часів енеоліту. Хоча взаємини між двома стАтями тут розвиваються не за типовою для наших днів схемою, адже це інший час, інші цінності.
На диво правдоподібно показано наукове академічне середовище: керівники, які намагаються використати учнів для вирішення власних кар’єрних проблем і отримання нагород, а ще заслужені професори, яким не легко прийняти, що їхня наполеглива праця не може зрівнятись із юним талантом.
Розвинувши свої природні здібності, людина може стати відомим математиком із світовим ім’ям чи успішним агентом спецслужб, але чи буде вона при цьому щасливішою, ніж коли сидітиме із справжніми друзями за столом, п’ючи щось хмільне і розповідаючи небилиці один одному?
Слоганом до фільму пропонуються слова: “Непростим людям простіше разом”
З огляду на бездонну глибину думок, висловлених Robin Williams впродовж фільму, у фіналі хотілось чогось багатоходово-оригінального, натомість вийшло значною мірою банально і прогнозовано. Але, як кажуть зарозумілі, зайве начитані критики: “Вуді-алленівський фінал виключає можливість роберто-земекісівського емоційного сплеску”.
