Френкі та Джоні / Frankie and Johnny (1991)

На замовлення підписників, яким відмовити не можу (та і ніколи не міг) — сльозлива мелодрама про стосунки і почуття. Аж сам не вірю, що це пишу… Не будучи фахівцем в даному жанрі, довелось обирати між сучасною мелодрамою “Dating & New York” (2021) і олдскульним американським кіном 90-х: після перегляду скріншотів першого і акторського складу другого — питання стало риторичним… Вашій увазі пропонується огляд “Frankie and Johnny” (1991) з Мішель Пфайффер та Аль Пачіно в головних ролях. Фільм знятий в той час, коли на першому місці були актори, а не 3D-анімація та CGI-технології, і коли одним поглядом головного героя передавалось за мить інформації більше ніж у півторагодинному супергеройському непорозумінні, а музичний супровід в стилі 80-х і компанія “Paramount Pictures” були знаком якості.

“Frankie and Johnny” це красива, але не глянцева історія почуттів людей, з непростим минулим, у зрілому віці. Слоган до фільму найкраще сформульований у коментарях на IMDb: “Real love in the real world”. Це сюжет, в якому є Він і Вона, і всі події відбуваються в самому низу Нью-Йорка (у всіх розуміннях): серед дуже небагатих людей, в просто жахливих інтер’єрах приміщень: не дуже чистих кав’ярнях, квартирах комунального типу з характерним безладом, відсутністю базового ремонту, обшарпаних стінах і з немитою підлогою… Але ЯК контрастно на фоні цього всього звучать Його слова, коли Він дивиться на Неї і каже: “everything I want is in this room” (“все чого я потребую є в цій кімнаті”). Він і Вона зустрілись, як і має бути, випадково, але випадковості не випадкові. Двоє дуже різних людей, але із спільним так званим “рюкзаком Райана Бінема” за плечима, який наповнений: болем, страхами, обрАзами, розчаруваннями, зруйнованими мріями, невдалими стосунками. Він — йде по житті посміхаючись, шукаючи позитив, заряджаючись оптимізмом, зберігаючи надію на краще, не тонкий психолог і не маніпулятор, а просто начитаний, відкритий, добрий і трохи наївний. А Вона — травмована психологічно, психічно, фізично, будує надійні бар’єри від усього світу, відштовхує все, що до неї наближається, щоб більше ніколи не відчути пережите, неосвічена агресивна грубіянка, готова захищатись навіть якщо її ніхто не атакує. Ключова інтрига фільму в тому — хто переможе: його тепло і світло чи її холодна темрява…

Головних акторів ні представляти, ні хвалити перед цільовою аудиторією немає потреби. Вони просто класні і все. Хоча не все так ідеально: головним мінусом Мішель Пфайффер є те, що вона затьмарює собою в кадрі все на світі: і Аль Пачіно, і жахливі приміщення, і акторів другого плану, і навіть трохи відволікає від сюжету (хоча кого я обманюю — не трохи). Режисери і візажисти робили що могли, щоб послабити цей ефект — навіть видали їй бомжуватий одяг, зробили розкішні синці під очима кольору морської хвилі і такі самі вени на лобі в найважчі моменти фільму — але від цього її образ став ще більш справжнім і природним. Це той типаж жінок, які навіть якщо одягнуть мішок з-під картоплі, все одно будуть зводити з розуму…

Обережно: у фільмі присутній гумор, але лише там, де це доречно, і в дуже не нав’язливій формі: хто побачить — посміхнеться, хто ні — ну, всіх не врятувати, всім не допомогти.

Будинок навпроти квартири головної героїні — відіграє роль дзеркала нашого суспільства з різними типажами сім’ї із щасливими і нещасними, життєрадісними і страждаючими мешканцями, які там поселились із власної волі з надією що буде як в кіно, а вийшло як вийшло.

До особливостей стрічки ще варто віднести надміру реалістичні еротичні сцени, надто справжні, не кіношні, БЕЗ красивих прелюдій по 30хв і мереживної чорної білизни в кращих традиціях Mаrіо Sаlіеrі… Але хто цінує життя як воно є — той оцінить.

Це фільм не про те як було “погано” і стало “добре”, а про те, що можна зробити “краще ніж було” якщо разом. Доросле кіно про дорослі почуття для дорослих глядачів, тому вікове обмеження: фільм дозволяється до перегляду з дітьми, яким вже виповнилось 30 років (раніше дивитись просто немає сенсу). Є думка, що “Frankie and Johnny” варто показувати молодим людям, щоб не допускали помилок у майбутньому, але стрічка скоріше розрахована на тих, хто вже помилки зробив, усвідомив і тепер зможе оцінити глибину фільму, приємно смакувати епізоди сюжету та якість гри акторів…

Не скажу, що дуже сльозлива мелодрама, але під час фінальних титрів навіть Я мовчав.

P.S. номінований та отримав всілякі там БАФТи і Золоті глобуси, хоча дивлячись в заплакані очі головної героїні я б їй і кубок Ліги Чемпіонів віддав, якби в Рамоса з рук зміг видерти…