Екстремали / Extreme Ops (2002)
Цілком пристойне прямолінійне європейське кіно з відповідними локаціями. І досить недооцінене. Фільмів помітно простіших із значно біднішою картинкою існує шалена кількість, але в цього рейтинг незаслужено низький. “Extreme Ops” — типове пригодницьке кіно, мабуть для підліткової аудиторії, з більшістю необхідних жанру атрибутів: привабливі люди, красива природа, екстремальні розваги і небезпечні злочинці, які роблять щось нехороше.
В кадрі багато природи — від гірських річок до альпійських засніжених вершин, на фоні яких відбуваються карколомні трюки. При чому, найчастіше невідомо чи то графіка чи подвиг каскадерів. Картинка яскрава, насичена — приємно споглядати. Хоча, інколи катанню на лижах і бордах приділено аж надто багато хронометражу. Невідомо навмисно чи випадково у фільмі акцентується увага на відмінностях між західними та (південно-)східними європейцями. Це і вищий рівень культурного розвитку перших, і дикунська поведінка других. А те, що в периферійних країнах Європи все можна владнати за гроші — то істина на всі часи. До речі, представників Південно-Східної Європи зображено як когось середнього між канадським єті і американським реднеком. А чим можна налякати західних європейців? Лише великою і по-варварськи страшною сербською мафією, яка виступає головною загрозою всьому.
Хотілось сказати, що акторський склад представлений європейськими нікому невідомими акторами, але неприродно ефектна Bridgette Wilson-Sampras і Rupert Graves із розгубленим поглядом спростовують це твердження. При чому Sonya Blade із “Mortal Kombat” (1995) ще й за сумісництвом є дружиною тенісиста Pete Sampras. А Rupert Graves на той момент і не уявляв скільки йому доведеться натерпітись в ролі детектива-інспектора Lestrade від Benedict Cumberbatch у культовому “Sherlock” (2010-2017).
Готель на вершині альпійського піку виглядає настільки привабливо для інтровертів, що сам би там жив. А ось місцевий приватний гелікоптер дуже нагадує американський UH-1 Iroquois, більш відомий з часів В’єтнамської війни як Г’юї (Huey).
Із того, що злегка псує загальне враження — це люди зимою в горах без шапок, а за доберманів у снігу без одягу — варто було б притягнути сербську мафію до відповідальності. Серед найголовніших проколів даного кіна на IMDb називають, що в якомусь із фінальних кадрів різна кількість камер, але мене найбільше веселить, що на 16:07 під останнім вагоном поїзда нікого немає, а на 16:14 вже висить екстремал з камерою.
Перед підсумковими титрами є текст присвяти “To Werner” — вшанування пам’яті Werner Koenig, який загинув у лавині в 2000 році, коли шукав локації для зйомок фільму.
В підсумку: багато каскадерських трюків, снігу, лиж і сноубордів, щось виглядає надумано і нелогічно, але під красиву електронну музику. А чи потрібно щось ще у такому фільмі? Після перегляду залишається відчуття приємної втоми від спинно-мозкової активності — так, ніби молочна кислота накопичилась десь між інтернейронними зв’язками.
