Без копійки в Беверлі Гілз / Down and Out in Beverly Hills (1986)
Мабуть інколи глядачам потрібні такі комедійні фільми, які не мають у своєму задумі глибоких ідей чи далекоглядних висновків, як наприклад Leap of Faith (1992) чи L.A. Story (1991), але відзначаються місцями непоганим абсурдним гумором. Час від часу потрібно подивитись кіно, в якому сам процес оповіді важливіший ніж її фінал, і схоже, що шлях до мети у “Down and Out in Beverly Hills” і є власне метою.
В центрі сюжету сімейка багатіїв із усіма характерними для них проблемами: значним обсягом вільного місця в головах їхніх діток; великою кількістю надлишкових коштів, які вони витрачають на психотерапевтів, менторів, коучів, собачих психологів, духовних наставників та інших пройдисвітів і шарлатанів; споживацьким сприйняттям американцями інших національностей: вихідців із Латинської Америки та Азії.
Хоча варто відзначити, що перед глядачем не типова родина товстосумів — це не династія плантаторів-рабовласників, які з покоління в покоління примножували злочинним шляхом набутий первинний капітал, натомість їх багатство — результат праці і підприємницької діяльності голови сім’ї. Тому засуджувати багатих за те, що вони просто заробили свої статки продаючи у великих кількостях вішалки для одягу не доводиться.
На той час американські підприємці ще не здогадувались чим закінчиться загравання з китайськими інвесторами. Цікавий момент: виявляється дітки з відеокамерою у руках втрачали здоровий глузд значно раніше того, як ті самі камери почали вбудовувати у смартфони.
Брехня та марнославство, надумані цінності просто пронизують увесь сюжет. Та і зробити комплімент Bette Midler про гарні плечі — це рівень лицемірства не менше аспіранта першого року навчання. Фінал і мораль фільму мені не зрозумілі. Точніше фінал — не зрозумілий, а мораль вловити взагалі не вдалось. Так що: зло перемагає? Ледар, пройдисвіт, пристосуванець, волоцюга і маніпулятор завжди зможе безкарно паразитувати на шиї в інших?
