Бункери, бруталізм і бунтарство / Bunkers, Brutalism and Bloodymindedness (2014)

Сильний нетиповий документальний фільм, який можна назвати “занудно цікавим”. Пропонує авторський, дуже своєрідний погляд на взаємини архітектури та людського суспільства крізь призму власного бачення Jonathan Meades. При чому сам автор теж дуже непростий: з якісною освітою, широким світоглядом і фільми якого називають ідіосинкратичними… При повільному монотонному способі викладення матеріалу кіно є дуже інформативним як з точки зору фактичних даних, так і інформації для роздумів.

Це суміш історії, мистецтва, архітектури, філософії, поезії, музики, геології і злого гумору, що вимагає ерудиції та прагнення розібратись в невідомих словах чи прізвищах, яких там немало. Бо речення “Альфред Гаусмен писав про Томаса Гарді…” з першого разу зрозуміле далеко не всім.

Так само непросто на слух сприйняти масив імен видатних особистостей на зразок: Piranesi, Gino Coppede, Ricardo Bofill, Peter Hodgkinson, Lytton Strachey, Samuel Smiles, Cuthbert Broderick, Nikolaus Pevsner, Georges Braque, Harry Lime, Paul Virilio, Ernst Junger, Friedrich Tamms, Billy Wilder, Erich Mendelsohn, Ludwig Roselius, Bernhard Hoetger, Bengt Edman, Lennart Holm…

А фраза “Кожен письменник сам творить своїх предтеч” потребує додаткових мислительних зусиль. Взагалі, дотепно сформульованих глибоких думок у фільмі більше ніж достатньо: “поділяючи пасивну байдужість стада, яка за інших обставин сама виховує автократів” або “… що заохочують трудящі сімʼї або інші демографічні фікції …” або “Люніте вже 60 років є об’єктом як плагіаторства, так і пієтету, що по суті те саме”.

Не можна також оминути увагою багатство мовних зворотів і епітетів у озвученні українською, зокрема “дзвінко хворобливе у гігантоманії”, “міщанська чвань”, “малопереконлива апологія санкціонованого вандалізму”, “посередності з гучним посадовим статусом” та ін.

До відвертих мінусів можна віднести те, що багато показаних в кадрі будівель не мають підписів, а тому може виникнути нерозуміння чому на 08:45 другої серії на бетонній будівлі красується жовтий напис кирилицею “ПОШТА”. Хоча то просто головне відділення пошти в Скоп’є.

Фільм “Bunkers, Brutalism and Bloodymindedness” можна розглядати як авторську лекцію на тему історії архітектури, епатажного талановитого непересічного професора, який має право бути нелегким для сприйняття. В якості анекдоту хотілось би знати до якої секунди першого епізоду додивились би фільм представники поколінь, що вже звикли черпати життєву мудрість із десятисекундних відеороликів.