Аеропорт / Airport (1970)
Кінематограф 50-річної давності — це як чергове вікно у минуле, може і не дуже давнє, але яке дає уявлення про життя, цінності і побут людей півстоліття тому. Від такого кіно йде дух чи то казковості, чи то іграшковості, а музичний супровід відповідної епохи тОму лише сприяє. Без перебільшення, цікаво вивчати інтер’єри будинків “пересічних” американців даного періоду, зокрема побачити на кухні тостер чи блендер на вигляд цілком сучасної моделі.
В окремих епізодах варто звернути увагу на засіб зв’язку співробітників аеропорту, візуально схожий на ранні моделі пейджерів компанії Motorola, ймовірно “Pageboy II”
Під час перегляду фільму та прослуховування діалогів, які очевидно були актуальними і півстоліття тому, складається враження, що безглузді сварливі дружини ефектної зовнішності вдома, приємні лагідні коханки на робочому місці, позашлюбні незаплановані діти — це щось взагалі міжнародне і мультикультурне, крізь простір і час… То може сприймати подібні суспільні явища потрібно не як порушення соціального договору, який ніхто ніколи не підписував, а як природну невід’ємну складову людського життя у соціумі? А ці філігранні фрази представників авіакомпанії: “З бланками в руках і виразом симпатії та розуміння на обличчі”? Мабуть лицемірство сфери послуг взагалі вічне…
Все ж таки, дві з чвертю години — це забагато для сучасного глядача, але в ті часи культура споживання кінопродуктів була дещо іншою і не зводилась до завмирання від екшн-сцен, в яких Гаррі Поттер пробиває мітлою щит Капітана Америка. Натомість, варто зупинитись і насолодитись продуманістю фільму, в якому є загальна ідея, навколо якої утворюються численні відгалуження, сюжетні арки, дрібні побутові діалоги, що в підсумку виправдовує хронометраж. Тому нікого не повинно дивувати, що запуск двигунів головного літака відбувся лише після перших 60 хвилин перегляду.
Навіть при скромних технічних можливостях кінця 1960-х в “Airport” (1970) присутня явна атмосферність. Зокрема, ЯК затишно передана обстановка кав’ярні “Coffee Shop” на фоні снігової заметілі. А сцена прощання в ній демонструє на скільки небезпечною може бути безвихідна бідність і якими святими можуть ставати обіцянки, дані в церкві.
Діалог із “зайцем” — місіс Quonsett то окремий шедевр розмовного жанру, в якому можна смакувати кожну репліку і погляд, за що Helen Hayes і отримала Oscar у 1971 році як найкраща виконавиця ролі другого плану.
З Ada Quonsett також пов’язана найбільша помилка в перекладі українською — покійний чоловік місіс Quonsett був учителем геометрії, а не географії
Дві найяскравіші представниці жіночої половини акторського складу — Jean Seberg в ролі Tanya та Jacqueline Bisset в ролі Gwen можуть наочно продемонструвати і подати приклад сучасним акторкологиням на скільки звабливими і чарівними можуть бути жінки, одягнені в пальто, костюми і в’язані светри. Дуже прикро усвідомлювати, що через 9 років після зйомок у “Airport” (1970) життя Jean Seberg трагічно обірвалось у віці 40 років, а перед тим вона потрапила до “чорного списку” Голлівуду, що поставило хрест на її кар’єрі. Натомість Jacqueline Bisset при довжелезній успішній фільмографії ще до тепер з’являється в кіно і навіть озвучувала один з епізодів добре відомого в певних колах мультфільму “Hey Arnold!” (1996–2004).
Фільм-катастрофа “Airport” (1970) взагалі не про “аеропорт” і може навіть не про “катастрофу” — він про життя. Хоча обидва згадані атрибути в сюжеті присутні. Впродовж незвично довгого хронометражу глядача очікує якісне драматичне кіно. В якому дія відбувається і на передньому плані, і на задньому, де актори демонструють свою майстерність засобами сплеску емоцій, міміки, жестів і багатозначних мовчазних поглядів.
