Кілька хороших хлопців / A Few Good Men (1992)

Після чергового перегляду сказав вголос: “На щастя в нас ще є такі фільми”. Згідно власної суб’єктивної загальноприйнятої хронологічної періодизації фільм знято в часи “золотої доби” американського кінематографу, коли словосполучення “Columbia Pictures” та “Castle Rock” гарантували глядачеві збурення в емоційно-вольовій сфері та ініціювали мислительні процеси в корі головного мозку. Що впадає в очі з перших кадрів — це теплий (як полюбляє говорити один колега “ламповий”) відтінок палітри кольорів на додачу до якого події фільму відбуваються осінньої пори, що робить перегляд ще більш приємним.

Сузір’я талановитих непересічних акторів, які впродовж усіх майже двох з половиною годин відпрацьовували кожен епізод на 100% і давали в кадрі емоцію, пристрасть та енергію, часто без слів. Такий зірковий акторський склад навіть перераховувати не гріх: Tom Cruise, Demi Moore, Jack Nicholson, Kiefer Sutherland, Kevin Pollak, Kevin Bacon, а в ролі капітана Whitaker не хто-небудь, а сам шериф Thomas McAllister із “The Mentalist” (2008-2015), хоч і ще дуже молодий…

Окрему увагу варто приділити тОму, скільки інформації передають ці актори за допомогою міміки та “мови тіла” під час діалогів — ось він рівень і майстерність. Не менш блискуче продемонстровано судове ораторське мистецтво — воно звичайно поступається геніальним монологам Denny Crane чи Alan Shore в “Boston Legal” (2004-2008), але все одно вражає.

Єдине слабке місце — зачіска Demi Moore, родом десь із середини 50-х, у вигляді гнізда лінивого лебедя… Можна ж було зробити звичайний “sleek bun hairstyle” і тоді б навіть затока Гуантанамо не змогла знизити градус напруги на базі ВМС США.

Фільм обов’язковий до перегляду, але не для всіх… Навіть дивує, що при такій кількості номінацій він не отримав жодної(!) знАчимої нагороди на різних конкурсах і фестивалях. Після чергового перегляду спадає на думку лише один висновок: на жаль, щільно зачинені ворота військової частини або казарми дуже часто стають дорогою для узурпації влади різними покидьками і самодурами із деспотичними схильностями та іншими психічними розладами, для яких загиблий через їхній маразм підлеглий — це лише одиничка в таблиці, а не горе родини, яка відправила на “службу” молодого здорового сина, а отримала трагедію всього свого подальшого життя. А справедливість — вона є, в кіно.