Хороше, позитивне кіно про правильні, може навіть ідеалізовані, цінності. Має викликати особливий інтерес у тих, хто цікавиться шкільним навчанням-вихованням, кому небайдужа тематика роботи із деструктивно налаштованими підлітками, хто хотів би заглиблюватись у їхній внутрішній світ, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки девіантної поведінки із згубним впливом соціального середовища, допомагати вирішити їхні індивідуальні проблеми… А тим, кому далекі утопічні ідеї побудови ідеального суспільства крізь “індивідуальний підхід” та “здатність бачити хороше в кожному” у фільмі присутня — молода і незрівнянна Michelle Pfeiffer.

Вдумливий фільм із багатьма глибокими ідеями і висновками. Про людей із видатним інтелектом кіно знімають рідко. Тому найбільш яскраві стрічки мимовільно постають в один ряд і серед них “Good Will Hunting” виступає якісним міцним середняком 90-х, який навряд чи можна віднести до шедеврів найвищого ґатунку чи розглядати як щось принципово нове і незрівнянне. Для того, хто вже мав можливість насолодитись “A Beautiful Mind” (2001) чи тим більше “The Imitation Game” (2014), історія “трансформації розуму в мудрість” під керівництвом неголеного Robin Williams виглядатиме досить простою, аж до прямолінійності.

“Hoodlum” — якісний і, в хорошому розумінні, середній фільм. Знятий в кінці 1990-х про боротьбу мафіозних угруповань у 1930-х, він міг би претендувати на “неонуар”, але для цього не вистачило напруженої пригніченої атмосфери, характерної для жанру. Тому перед нами звичайна “кримінальна драма” із гангстерськими мотивами. В якій у різних пропорціях змішано корупцію, жорстокість і сентиментальність. Стрічка не є чимось видатним чи епічним на зразок “Gangs of New York” (2002), але має власний шарм простої, майже прямолінійної, розповіді про боротьбу за сфери впливу трьох мафіозних структур у нью-йоркському Гарлемі.

Цілком пристойне прямолінійне європейське кіно з відповідними локаціями. І досить недооцінене. Фільмів помітно простіших із значно біднішою картинкою існує шалена кількість, але в цього рейтинг незаслужено низький. “Extreme Ops” — типове пригодницьке кіно, мабуть для підліткової аудиторії, з більшістю необхідних жанру атрибутів: привабливі люди, красива природа, екстремальні розваги і небезпечні злочинці, які роблять щось нехороше. В кадрі багато природи — від гірських річок до альпійських засніжених вершин, на фоні яких відбуваються карколомні трюки.

Рецензія на “Sgt. Bilko” для мене, це майже те саме, що і екранізація “Дюни” Френка Герберта для Denis Villeneuve. Бо це американська класика “золотого періоду” — кінематографу 90-х; фільм дитинства і юності; смішна комедія з улюбленим актором; історія, значно ближча до правди ніж до вигадки; фундаментальний твір, який вимагає уважного і трепетного ставлення у кожному своєму прояві. Враження від перегляду дуже відрізняються залежно від соціального досвіду глядача: якщо в дитинстві веселив момент коли на танку паркувались біля готелю “The Mirage” в Las Vegas, то зараз вже (не)смішно, коли за гроші на розробку танків купуються покерні столи…