Важкувате кіно. Думається, якби на роль головного героя не взяли б Russell Crowe, то фільм залишився б непоміченим широкою аудиторією. Тим більше, що потворних акторів подібного типажу має бути достатньо в підвальних кастинг-кімнатах кіностудій. Після перегляду варто зробити два висновки: не варто стартувати ні на кого через дрібниці; на смартфоні має бути буквенно-цифровий пароль типу “lonG-passvorD#1991” бо наші телефони мають купу інформації, яка може створювати загрози не лише нам.

Якісний фільм. Цікавий, напружений і складно прогнозований — повинен підійти під певний настрій. Не зважаючи на нуарну атмосферу, має місце навіть легкий гумор чи деяка комічність окремих епізодів, що чимось нагадало “Lock, Stock and Two Smoking Barrels” (1998). Гарно зіграні ролі, особливо Christopher Walken. В його міміці, жестах читається якась схожість із Raymond Reddington. Сюжет інтригуючий, непогано заплутаний (але не надмірно), що не дозволяє до кінця фільму розгадати головну загадку. Також, це гарна нагода подивитись як виглядав Leonard Hofstadter до того як доля повернулась до нього спиною і в його житті з’явився Sheldon Cooper.

Дивовижний, багатий фільм. Сам задум і реалізація просто геніальні. Щоб його оцінити повною мірою потрібні дві речі: попередній досвід зрілих почуттів та уважний перегляд. Навіть не знаю ЯК так можна поєднати дуже різні жанри та стилі в одній стрічці: це і драма, і комедія, і пародія, і навіть трохи з жанру адекватної фантастики. Не все тут варто розуміти буквально — багато що показано в переносному значенні для демонстрації принципів як наше життя влаштовано: випадковості не випадкові, а знаки згори відбуваються тоді коли потрібно, для тих хто заслуговує на них.

Просто шалена пародія практично на все кіно, де гіперболізуються до абсурду і маразму різноманітні режисерські та сценарні прийоми кінематографу. Leslie Nielsen для мене завжди був і залишається таким собі дуже хардкорним варіантом Steve Martin. Перед переглядом даного фільму варто себе правильно налаштувати: перед вами не комедія, не сімейне кіно — це люта пародія, де “палицю дуже перегинають”, ламають, склеюють, потім знову перегинають і так аж до фінальних титрів. Склалось відчуття ніби Richard Crenna заблукав, потрапивши в подібний фільм, але для колишнього командира Джона Рембо це вже не перша роль в пародійному кіно, як виявилось.

Як не дивно, але друга частина мені сподобалась більше ніж перша. Вона ніби веселіша, динамічніша. Steve Martin не перевершений, як і завжди. Багато гарних комедійних ситуацій, непоганий гумор та позитивний посил про правильні життєві пріоритети. Цей фільм про те, як складно передати дітям сімейні традиції та цінності, не обмежуючи при цьому їхню свободу вибору та самовизначення. Немає якогось рецепту чи алгоритму “правильного” виховання дітей — жорстко чи лагідно, у кожного по-своєму.