“Hoodlum” — якісний і, в хорошому розумінні, середній фільм. Знятий в кінці 1990-х про боротьбу мафіозних угруповань у 1930-х, він міг би претендувати на “неонуар”, але для цього не вистачило напруженої пригніченої атмосфери, характерної для жанру. Тому перед нами звичайна “кримінальна драма” із гангстерськими мотивами. В якій у різних пропорціях змішано корупцію, жорстокість і сентиментальність. Стрічка не є чимось видатним чи епічним на зразок “Gangs of New York” (2002), але має власний шарм простої, майже прямолінійної, розповіді про боротьбу за сфери впливу трьох мафіозних структур у нью-йоркському Гарлемі.
Цілком пристойне прямолінійне європейське кіно з відповідними локаціями. І досить недооцінене. Фільмів помітно простіших із значно біднішою картинкою існує шалена кількість, але в цього рейтинг незаслужено низький. “Extreme Ops” — типове пригодницьке кіно, мабуть для підліткової аудиторії, з більшістю необхідних жанру атрибутів: привабливі люди, красива природа, екстремальні розваги і небезпечні злочинці, які роблять щось нехороше.
В кадрі багато природи — від гірських річок до альпійських засніжених вершин, на фоні яких відбуваються карколомні трюки.
Рецензія на “Sgt. Bilko” для мене, це майже те саме, що і екранізація “Дюни” Френка Герберта для Denis Villeneuve. Бо це американська класика “золотого періоду” — кінематографу 90-х; фільм дитинства і юності; смішна комедія з улюбленим актором; історія, значно ближча до правди ніж до вигадки; фундаментальний твір, який вимагає уважного і трепетного ставлення у кожному своєму прояві.
Враження від перегляду дуже відрізняються залежно від соціального досвіду глядача: якщо в дитинстві веселив момент коли на танку паркувались біля готелю “The Mirage” в Las Vegas, то зараз вже (не)смішно, коли за гроші на розробку танків купуються покерні столи…
Оскільки так багато позитивних відгуків про цей шедевральний “вестерн” написано, що просто гріх не піти проти течії. Як на мене, вибір на головну роль Sharon Stone був дуууже вдалим і так само невипадковим, хоча б тому, що одну із співпродюсерологинь випадково теж звуть Sharon Stone. Під час перегляду ніяк не міг збагнути ЩО це за жанр і щиро відмовлявся вірити, що вестерн. Бо з одного боку: всі в красивих “ковбойських” капелюхах; із гарними бляхами на поясах; револьверами по боках; щось міцне пристрасно п’ють, розливаючи його на сорочку; щось рідке красиво спльовують собі під ноги…
Не зрозумілий мені фільм. Мабуть, то страшно і соромно зізнаватись публічно, що кіно, у якого “83 нагороди, 36 номінацій” і рейтинг 8.2, в мене не викликає захвату. Після перегляду залишаються дуже змішані почуття. З одного боку такі речі як акторська гра (особливо Javier Bardem та Tommy Lee Jones), операторська робота (загальні плани і детальні кадри з фрагментами облич), атмосферність (гнітюча тиша на фоні моторошних подій), добре продумані харизматичні Образи головних героїв — не можуть не вражати.
