Життєрадісна, весела, добра і добряче дуркувАта комедія 90-х у своєму класичному вигляді, за який ми і любимо фільми цього часу. Яскрава реалізація фантазії про те, як бідні люди випадково стають непристойно багатими. Вона смішить, розважає глядача, але між іншим піднімає серйозні питання, які дають можливість подивитись на загальноприйняті речі під незвичним кутом.
“The Beverly Hillbillies” (1993) є не самостійним твором, а повнометражною адаптацією популярного раніше серіалу “The Beverly Hillbillies” (1962-1971).
Кінематограф 50-річної давності — це як чергове вікно у минуле, може і не дуже давнє, але яке дає уявлення про життя, цінності і побут людей півстоліття тому. Від такого кіно йде дух чи то казковості, чи то іграшковості, а музичний супровід відповідної епохи тОму лише сприяє. Без перебільшення, цікаво вивчати інтер’єри будинків “пересічних” американців даного періоду, зокрема побачити на кухні тостер чи блендер на вигляд цілком сучасної моделі.
В окремих епізодах варто звернути увагу на засіб зв’язку співробітників аеропорту, візуально схожий на ранні моделі пейджерів компанії Motorola, ймовірно “Pageboy II”
При всій нелюбові до всього французького і фанатській підтримці британців у їхніх протистояннях, змушений визнати, що кіно про мушкетерів 2023 року вдалось. Взагалі, цей рік видався урожайним на фільми про них. Дві частини “The Three Musketeers - Part I: D’Artagnan” та “The Three Musketeers - Part II: Milady”, і ще якесь безглуздя “The Three Musketeers” теж 2023. Популярна франшиза — екранізація якої, думаю, не закінчиться ніколи. Після серіалу “The Musketeers” (2014-2016) минулорічні два повнометражні фільми продовжують свіжий сучасний погляд на пригоди мушкетерів.
Маловідомий і значною мірою недооцінений фільм у стилі недорогих комедій 80-х із молодими Tom Hanks та Meg Ryan. Його сюжет можна умовно розділити на дві частини: до і після потрапляння на острів. Перша, яка займає 2/3 хронометражу, радує глядача глибокими філософськими думками, комедійними моментами, неймовірною акторською грою, пейзажами NY та LA. Натомість друга — дещо зім’ята, в штучних декораціях, проста і місцями мультиплікаційно абсурдна. Склалось враження, що сцени на острові фільмувались, коли закінчувався бюджет і продюсери дихали в потилицю режисерам.
Не мав наміру писати відгук про це “на стільки фундаментальне” і “складне для розуміння” кіно, але вибір є лише у багатих людей… Взагалі, варто зазначити, що вміння продавати — це великий талант, якого навчитись важко і дано не всім. Але на прикладі “Дюни” ми стали свідками мегауспішного холодного прогріву гарячих продажів, які розганялись пару минулих років, щоб узяти банк, тобто підняти касу і залетіти в тренди. Хоча, як кажуть у моєму високоінтелектуальному соціокультурному середовищі: “Якщо фуфло можна продати — це вже не фуфло”.
