Проста така комедія в стилі часу, коли знімалась. Оскільки це фільм дитинства то і вимог до нього не багато — приємно і ностальгійно переглянути ще раз, поринути в підзабуту атмосферу. Але знову ж таки, зараз вже хочеться щоб гумор був гострішим, сюжет менш простим і не таким передбачуваним, а головні герої відповідали назві фільму. Натомість є можливість спостерігати як звично метушиться герой Денні ДеВіто, італійська мафія править США, автомобілі швидко їдуть і розбиваються, погані хлопці стріляють в хороших і не влучають.
А в дитинстві мені це кіно здавалось смішним… Тепер же — його переглядаю із страхом та виразом обличчя, як у шерифа Вілла на 00:40:14 хронометражу. Відчуваю такий самий розпач і безсилля, коли немає можливості вберегти від небезпеки тих, хто щиро переконаний у хибних судженнях. На початку, опис депресивного міста та характеристика його жителів — на жаль, дуже нагадала моє рідне містечко тепер, хоча воно розташоване далеко не в Канзасі і не в 1992 році.
Хороший Хижак. Мені, як не фахівцю із франшизи, сподобався: видовищно, динамічно, красиво, місцями навіть тримає в напрузі. В кадрі багато природи, мальовничих пейзажів, які підозріло реалістично виглядають. Фільм отримує дедалі більше і більше позитивних відгуків від критиків… А як же їх не отримувати?! В головній ролі індіанська дівчинка(!), яка бореться з чоловіками племені команчів за респект та рівноправ’я з ними, з чоловіками-поневолювачами-європейцями за бізонів та її рідну землю, з Хижаком, який мабуть теж чоловічої статі, хоч нам і не показали крупним планом.
Сприймаю цей фільм спочатку як справжню оду Don Adams, а вже потім як комедійний бойовик із Steven Carell. Адже все знято в нерозривній єдності із серіалом “Get Smart” 60-х років, який тішив юного глядача після школи на ICTV під назвою “Шпигунські пристрасті”. Червоний кабріолет, черевик-телефон і фраза “Sorry about that, Chief” та багато іншого. Безумовно, замість Steven Carell в цьому фільмі міг би знятись і Rowan Atkinson, і зробив би це не гірше, а місцями може навіть і краще, але тоді це вже був би фільм про агента Джонні Інгліша, а не про шпигуна Макса Смарта.
Типовий бойовик 90-х. І цим все сказано про: сюжет, стилістику, картинку та фінал. Все зроблено за канонами: безсмертні головні герої, стрілянина, яскраві вибухи, натурні зйомки і в кінці повчальний висновок про те, що шматок ланцюга може кардинально змінити стосунки між людьми, що було б неможливим у будь-яких інших умовах. З радістю переглянув знову. І що такого, що рейтинг на IMDb не захмарний, а якість відео далека від Full HD? Адже це фільм дитинства — і цим теж все сказано.
