Та історія, коли очікування перевершили сам (мульт)фільм. Так, у графіку вклались добре, місцями динозаври виглядають більш реалістично ніж люди, хоча іноді гірше ніж у 1993 році… Сюжет “картини” посідає почесне середнє місце між “антинауковим атеїстичним маразмом” та “конячим маренням”. Але варто розуміти, що його цільова аудиторія це не ті, хто “зростав” на оригінальному фільмі 1993 року, а зовсім інші, більш юні глядачі, які сприймають світ як картинки, що швидко змінюються під веселу музику.
Крутий фільм: якісний, душевний, пафосний, ефектний. Ні, це кіно не паразитує на ностальгії, хоча вона є наскрізною ниткою у всьому сюжеті.
“Top Gun: Maverick” — це своєрідний погляд головного героя тривалістю дві години у власне минуле з правом “переграти” деякі моменти заново, взяти реванш в долі і якісь епізоди закінчити по-іншому. В широкому розумінні: це про конфлікт поколінь, про те чи можна двічі зайти в одну річку і як бути якщо робота є твоїм життям, а прийшла пенсія… У більш вузькому: це про круту графіку (коли сучасні технології було використано там де потрібно і так, що вони не заважають перегляду), розкішно зняті сцени повітряних боїв, літаки, ракети і авіаносці.
Фільми дійсно пригодницького жанру вже стали такою рідкістю, що “The River Wild” 1994 року виглядає свіжо, яскраво та насичено. Але мабуть ще більшою рідкістю є стрічки, де в кадрі присутня справжня натурно зафільмована природа. В часи шаленого засилля CGI, побачити ландшафти великого штату Монтана із скелями, водоспадами та каньйонами, на фоні яких відбувається якийсь ненудний сценарій, це вже приємно. Так, звичайно, при бажанні можна причепитись до якихось неточностей у подіях чи сказати, що в житті такого не може бути, але складно посперечатись із тим, що під час перегляду ми приміряємо на себе ролі головних героїв і намагаємось змоделювати ЩО б ми зробили на їхньому місці.
Якісна олдскульна комедія з усіма необхідними атрибутами: неймовірно недоречними збігами обставин та непорозуміннями в часі і просторі, абсурдом, фарсом, змінами настрою, чудовою акторською грою, мораллю та акцентами на правильних цінностях. Це той фільм, в якому не три явно помітних головних героя, а всі учасники по-своєму головні і ключові, адже без них сюжет неможливий. Випадкові зв’язки, які виникають між різними (часто не знайомими) героями, є гарною демонстрацією як мінімум “принципу спускових гачків”, а як максимум — “ефекту метелика”.
Якісний фільм з наближенням до стилістики скандинавського детективу — з тягучою атмосферою, пригніченим настроєм, неквапливим сюжетом та постійним відчуттям, що глядачам не все показали і щось відбувається за кадром у фоні. Навіть кольорова гама з чергуваннями сіро-синіх тонів і жовтуватих лампових відтінків налаштовує на відповідні прохолодні регіони нашої планети. Не вистачає лише неочікуваної хитромудрої розв’язки у фіналі. Але варто мати на увазі, що фільм знято на основі реальних подій і є відчуття, що досить близько до реальних подій, чим можна пояснити певну бідність художніх засобів та поворотів сценарію.
