Це класика фільмів 90-х і снайперської саги в цілому. Переглядається на одному диханні (ну може на двох) навіть зараз. Дивовижно ЯК такі стрічки не старіють, а це між іншим 1993 рік. Так зараз вже не знімають і не будуть. Під час перегляду вражає справжність того, що показують: море, Панамський канал, гори, річки, водоспади, джунглі, гелікоптери… І жодного пікселю Computer-Generated Imagery*. А також, нечуваний на сьогодні факт: фільм про Панаму знімався в… Панамі!
Цікаве, легке кіно для розваги та відпочинку. ЯК би сказав один колега по цеху “лампова вудіаленівська історія з відповідним фіналом”, а також гумором, сарказмом та романтикою. Для його оцінки і сприйняття визначальною є категорія “час”. Зокрема, це фільм, знятий на початку 2000-х про події 1940-х років. І який зазнав комерційного провалу в прокаті, був холодно сприйнятий професійними критиками так, що навіть Woody Allen заговорив на скільки його творіння вийшло невдалим… Але вже у 2010-х до окремих фахівців прийшло переосмислення і вони почали заявляти, що якби фільми жанру нуар були кольоровими — то вони виглядали б саме так як “The Curse of the Jade Scorpion” (2001).
На диво якісне кіно, цікаве і тримає в напрузі. При тому, що досвідченого глядача вже важко здивувати раптовим поворотом сюжету. Основний акцент зроблено на атмосферності — холодній, гнітючій, місцями моторошній обстановці. І якщо не знати — можна подумати, що до перегляду пропонується типовий скандинавський детектив. Варто мати на увазі, що це екранізація однойменної новели, написаної Louis Bayard у 2003, і кажуть, що дуже точна. Але тут вже критикам не догодити: якщо в кіноадаптації будуть нові елементи, то скажуть, що вона невдала і “книга краща”, а якщо у фільмі 100% те, як в літературному творі — напишуть, що дивитись не цікаво бо фінал і так відомий.
Серйозний, дорослий фільм. Якісний кримінальний трилер. Хоча, конкретно в даному випадку, більш точно буде вказати загальний напрям — неонуар. Тому атмосфера, настрій, фінал і мораль стрічки не повинні дивувати. Весь сюжет пронизаний цинізмом, корисливістю, обманом, подвійними стандартами і песимістичними висновками. Тут немає яскраво виражених позитивних і негативних героїв, як і в реальному житті — межа між ними дуже дифузна. Хороших і поганих не існує — є лише люди зі своїми інтересами, які перетинаються з інтересами інших людей, а в точці дотику виникає конфлікт, який дає цікаву історію; цікаву, якщо за нею спостерігати збоку.
Такі фільми не можна переглядати просто так — для цього потрібний відповідний настрій та бажання дивитись і бачити. Перше, що кидається в очі, це рік виробництва — далекий 1955. Аж не віриться, що в таку сиву давнину можна було зняти настільки якісно і соковито. Кіно особливе ще й тим, що події, які відбувались у великому штаті Вермонт — знімались у великому штаті Вермонт. Захоплюють переважно натурні зйомки мальовничої осені тієї пори, коли вже золоті кольори зустрічаються із ще зеленими барвами.
