В стародавній грецькій міфології є історія про володаря Фригії — царя Мідаса, який прославився тим, що одним дотиком перетворював все на золото. То відбувалось давно і швидше всього взагалі не відбувалось, але в сучасному медійному середовищі роль такого собі Мідаса британського розливу виконує широко відомий у вузьких колах автомобільний журналіст і експерт з більшості питань у світі — Jeremy Clarkson. Для нього тематика не має значення: чи це історія британської військової авіації, чи події Другої Світової, чи тест-драйв найдорожчих на планеті автомобілів — головне щоб йому подобалось, він візьме і зробить з цього хіт, шедевр, який переглядають декілька разів з різними часовими інтервалами представники декількох соціальних і вікових груп глядачів.
Взагалі не сподобався. Дуже рідко фільми про космос можуть бути на стільки нудними, аж до блювотиння. Розумію, що він мабуть несе якийсь глибокий сенс соціально-культурного аспекту, контексту та психологічного підґрунтя про те, що придушення емоційної сфери не властиве людині і почуття завжди переможуть, і бла-бла-бла… Але ця тема вже нормально вивчена і розкрита, і нічого нового в тому немає. Принаймні в цій стрічці точно.
Про її достовірність чи реалістичність взагалі говорити не доводиться — це яким телепнем треба бути щоб відправити кілька поколінь людей в подорож щоб лише їхні онуки вже зажили на новій планеті?
Цього разу не звична розширена рецензія на маловідомий серіал “для шанувальників жанру”, а погляд очима дорослої людини на один з улюблених серіалів дитинства — “Green Acres”, глядачам ICTV відомий як “Зелені гектари”. Не втомлююсь дивуватись на скільки змінюється аспект* вражень та висновків під час перегляду одного й того ж твору в різному віці і при різному соціальному досвіді. “Green Acres” — це один з перших мегауспішних ситкомів телеканалу CBS. Фільми такого стилю і часу — це як живе вікно в історію, без спотворень, перекручувань, маніпуляцій та політичної кон'юнктури; вони показують “як було” максимально реалістично і достовірно.
На прохання багатотисячної армії хейтерів та шанувальників (у різних пропорціях) — перший негативний відгук на повнометражне кіно. І пропоную посягнути одразу на святе — “Tenet” (2020) Кріса Нолана. Розумію, що його вже всі подивились в IMAX 3D і мають свою власну думку, але для видового різноманіття — буде ще й моя в інформаційному просторі майоріти… Руки в мене до цього шедевру давно не доходили, але після того як дійшли — свідомість захотіла їм помститись.
“Don’t Forget the Driver” у вітчизняному перекладі більш відомий як “Подякуйте водієві”, серіал про водія екскурсійного автобуса британської глибинки та його оточення: родичів, колег, друзів, знайомих. Всього лише 6 півгодинних епізодів, але в них особлива місія… Даний серіал не дає якихось унікальних знань чи примушує розгадувати інтелектуальні загадки. Ні. Він бере впорядковану емоційну сферу людини з усталеними, роками відшліфованими реакціями на соціальні явища та об’єкти, і перемішує її, приносить хаос в порядок, примушує подивитись під іншим кутом, і після перегляду витиснути з глядача фразу “це все дуже неоднозначно”…
