Просто це Rowan Atkinson і цим все сказано. Мінімум діалогів, максимум містера Біна, міміка обличчя та мова тіла якого просто феноменальна, як і завжди. А людині між іншим 67 рочків… За основу сюжету взято пригоди Тома та Джері, де діють правила: “Якщо щось може впасти і розбитись — то воно впаде і розіб’ється” і “Якщо щось може піти не так — то воно піде”. Більшість інформації до глядача доноситься через візуальний ряд тому під час перегляду бажано не кліпати очима зайвий раз.
Далеко не просте прохідне документальне кіно з біографічними мотивами. Це унікальна історія про успішного генія. І вона унікальна тим, що геній став успішним у людському суспільстві, де за законами буття такого бути не повинно. Адже той, хто має кращу освіту, знає більше, бачить далі і мислить по-іншому від загальної маси, рідко стає кимось видатним у фінансовому чи кар’єрному розумінні. Півторагодинний погляд на восьмидесятилітню історію життя фінансиста з холодним розумом та моральними принципами і високими стандартами.
На замовлення підписників, яким відмовити не можу (та і ніколи не міг) — сльозлива мелодрама про стосунки і почуття. Аж сам не вірю, що це пишу… Не будучи фахівцем в даному жанрі, довелось обирати між сучасною мелодрамою “Dating & New York” (2021) і олдскульним американським кіном 90-х: після перегляду скріншотів першого і акторського складу другого — питання стало риторичним… Вашій увазі пропонується огляд “Frankie and Johnny” (1991) з Мішель Пфайффер та Аль Пачіно в головних ролях.
Не секрет, що із збільшенням кількості продовжень, як правило, знижується якість фільмів однієї франшизи. Певною мірою щось подібне можна спостерігати і в третьому фільмі про Crocodile Dundee. При наявному фірмовому гуморі, пригодах, відносно цікавому сюжеті чогось саме цьому фільму не вистачає — може тієї душевності, що була властива першим двом.
Мабуть чи не найбільшим плюсом третьої частини є те, що через 15 років вдалось зібрати разом більшість акторів із першого фільму.
Добряче олдскульне кіно. Для шанувальників акторського таланту Adriano Celentano — справжній шедевр, а для критиків — може навіть і класика кінематографу. Не будучи ні першим, ні другим — сприймаю дану стрічку як якісний фільм, знятий у 1970-х про події 1920-х, де все відбувається крізь призму театральності, артистизму, з елементами мюзиклу. Звичайно, не без еротики, а як же без неї, якщо в кадрі Corinne Clery?
Цікаве поєднання: неправдоподібної біганини, перегонів та вдаваних ударів по обличчі із трюками на справжніх автомобілях, катерах, літаках — без єдиного пікселю CGI.
