Багатогранне, багаторівневе, глибоке кіно. Якщо його і можна назвати ситкомом — то дуже нетиповим. Знятий, як майже повнометражне продовження однойменного серіалу, він відтворює стилістику, атмосферу та настрій оригіналу. Його можна подивитись і як окремий твір, але для кращого сприйняття і розуміння всього, що автори хотіли донести, краще спочатку переглянути серіал Detectorists (2014-2022) який суб’єктивно кращий і дає відповіді на багато питань. Фільм показує альтернативу категорії “успішності” у звичному нам розумінні. Головні герої не працюють з ранку до ночі щоб заробити більше грошей і більше їх відкласти на відпочинок в Єгипті чи нові шпалери.
Всі фільми франшизи “Department Q” варті уваги та знайдуть свого глядача. Треба лише мати на увазі, що це не продукт масової культури — це для поціновувачів чогось на зразок “скандинавського нуару” з усіма характерними ознаками: тягучою моторошною атмосферою, холодною палітрою кольорів та акторами з мінімумом емоцій на обличчі. Як правило, подібні фільми дивляться не для того, щоб дізнатись умовно “хто вбивця”, а для занурення у відповідний настрій. Безмежна вдячність за можливість переглянути ці фільми українською, бо я у свій час дивився їх мовою оригіналу (данською) з англійськими субтитрами — і нікому того досвіду не бажаю…
Це класика фільмів 90-х і снайперської саги в цілому. Переглядається на одному диханні (ну може на двох) навіть зараз. Дивовижно ЯК такі стрічки не старіють, а це між іншим 1993 рік. Так зараз вже не знімають і не будуть. Під час перегляду вражає справжність того, що показують: море, Панамський канал, гори, річки, водоспади, джунглі, гелікоптери… І жодного пікселю Computer-Generated Imagery*. А також, нечуваний на сьогодні факт: фільм про Панаму знімався в… Панамі!
Цікаве, легке кіно для розваги та відпочинку. ЯК би сказав один колега по цеху “лампова вудіаленівська історія з відповідним фіналом”, а також гумором, сарказмом та романтикою. Для його оцінки і сприйняття визначальною є категорія “час”. Зокрема, це фільм, знятий на початку 2000-х про події 1940-х років. І який зазнав комерційного провалу в прокаті, був холодно сприйнятий професійними критиками так, що навіть Woody Allen заговорив на скільки його творіння вийшло невдалим… Але вже у 2010-х до окремих фахівців прийшло переосмислення і вони почали заявляти, що якби фільми жанру нуар були кольоровими — то вони виглядали б саме так як “The Curse of the Jade Scorpion” (2001).
На диво якісне кіно, цікаве і тримає в напрузі. При тому, що досвідченого глядача вже важко здивувати раптовим поворотом сюжету. Основний акцент зроблено на атмосферності — холодній, гнітючій, місцями моторошній обстановці. І якщо не знати — можна подумати, що до перегляду пропонується типовий скандинавський детектив. Варто мати на увазі, що це екранізація однойменної новели, написаної Louis Bayard у 2003, і кажуть, що дуже точна. Але тут вже критикам не догодити: якщо в кіноадаптації будуть нові елементи, то скажуть, що вона невдала і “книга краща”, а якщо у фільмі 100% те, як в літературному творі — напишуть, що дивитись не цікаво бо фінал і так відомий.
