Чудова комедія 80-х з класними акторами. Радісні обличчя Dan Aykroyd та John Candy просто дивляться з дитинства і вже від цього стає веселіше. Тут є все, що потрібно: натурні зйомки справжньої природи, сімейні стосунки, романтичні почуття, правильні цінності і гумор, якісний добрий гумор, який запам’ятовується.
За цим всім не варто забувати про ненав’язливо підняті серйозні питання: азартно заробляти великі гроші чи жити в своє задоволення розміреним стабільним життям? Мати батька всесильного супермена чи того, хто любить своїх дітей і з яким вони можуть поділитись найпотаємнішими думками?
Ніколи не думав, що скажу так про німецьке кіно, але… Люди, це шедевр. Фільм про цінність життя, про цінності в житті, про першочергове і другорядне, про суттєве і несуттєве. Його треба дивитись і бачити: несамовите поєднання у неконтрольованих пропорціях безрозсудного гай-річівського криміналу, люк-бессонівської таксійної динаміки, форрест-гампівської дорослої наївності, роберт-земекісової душевної теплоти і гумору сорока відтінків чорного. І все це під ремікс U-Stay With Melina “I will survive”, який доречний, в тему, саме у такому аранжуванні.
Під час перегляду у глядачів певної вікової категорії виникає відчуття, що ідея фільму про конфлікт міських жителів і провінційної глибинки дуже не нова… І вони вже щось подібне бачили в культовому Green Acres (1965-1971). При чому, цьому сприяє одразу декілька моментів: мелодія на 0:02:40 та 1:22:40, проблеми із телефоном та телефонною компанією, пафосні розмови про перших поселенців у США…
У будь-якому випадку режисерам гарно вдалось обіграти ідею, що сільська місцевість — це держава в державі із власними законами, які суттєво відрізняються від міських.
Жанр “британського сільського детективу” не новий, але додає інтриги, що це не перша екранізація однойменного твору Agatha Christie, опублікованого в 1930-х. Гарно зняте кіно: справжні пейзажі Уельсу, красиві актори, продуманий до деталей побут британської глибинки — можна отримувати навіть просто естетичне задоволення від перегляду. Відповідну атмосферу гарантовано. Загадковість і таємничість теж на рівні — сюжет затягує і хочеться бачити продовження.
Макіяж Lucy Boynton додає її персонажу суб’єктивно років десять. Після перегляду The Politician (2019-2020) та The Pale Blue Eye (2022) складається враження, що “вередлива і зверхня молода панянка” це саме той типаж, який вдається їй зображувати найкраще.
Кіно гарного настрою про два типи багатіїв: одні прикидаються аристократією, а інші — прості, як двері, смітять грошима та глузують з оточуючих. Умовна перша частина Caddyshack (1980) суб’єктивно є веселішою та більш життєрадісною ніж умовна друга Caddyshack II (1988), хоча окрім поля для гольфу та Chevy Chase їх більше ніщо і не об’єднує. До речі, він тут на своєму місці — грає шикарно, показує небанальний гумор та видає дотепні репліки. Чого лише варті епізоди коли Ty Webb п’є текілу чи непомітно зливає пиво з різних пляшок в одну і, не зважаючи на купу несплачених рахунків, залишається успішним шанувальником жіночої половини людства.
