Кіно про лижі і основний інстинкт, хоча ні — у зворотньому порядку. Це типова американська підліткова комедія з усіма притаманними жанру атрибутами: дитячими пустощами, примітивними розвагами, добряче невпорядкованими інтимними зв’язками, трохи спорту і духу змагань щоб не переводити стрічку в інший жанр. У відео ряді акцент зроблено на дівчатах модельної зовнішності та окремих елементах цієї зовнішності в поєднанні із досить розкутою поведінкою.
З огляду на зазначене вище — вікове обмеження “суворо до 20 років”, бо пізніше дивитись нудно і не цікаво.
Є такі фантастичні фільми, актуальність яких з часом не втрачається: ні сюжету, ні візуальних ефектів, щось на зразок “Star Gate: SG-1”. Так ось “Event Horizon” (1997) до таких не належить. Можливо в рік випуску це і був фантастичний видовищний фільм про космос, але зараз примітивність сюжету і відсутність глибини в задумі дуже кидаються в очі глядачеві, розбещеному стрічками “Interstellar” (2014) чи “The Martian” (2015). При тому, що візуальні ефекти навіть зараз виглядають дуже пристойно, сама ідея далека від здорового глузду у своїх спробах налякати людей чимось далеким і темним.
Особисто в мене кіно викликало дивний дисонанс — при такому сузір’ї популярних акторів періоду 80-х та 90-х практично незбагненним залишається сюжет. Відповідь на питання “що це і для чого?” віднайти під час перегляду так і не вдалось. Схоже, даний фільм потрібно “відчути” щоб “зрозуміти”, а я його і не відчув, і не зрозумів. Довго (більше півтори години), не цікаво (рекетири, які хочуть стати кінопродюсерами, серйозно?) і навіть не смішно. Але побачити таких акторів як: John Travolta, Rene Russo, Danny DeVito та Dennis Farina в одній стрічці це без перебільшення подія для всіх шанувальників кінематорафу 90-х.
Фільми дійсно пригодницького жанру вже стали такою рідкістю, що “The River Wild” 1994 року виглядає свіжо, яскраво та насичено. Але мабуть ще більшою рідкістю є стрічки, де в кадрі присутня справжня натурно зафільмована природа. В часи шаленого засилля CGI, побачити ландшафти великого штату Монтана із скелями, водоспадами та каньйонами, на фоні яких відбувається якийсь ненудний сценарій, це вже приємно. Так, звичайно, при бажанні можна причепитись до якихось неточностей у подіях чи сказати, що в житті такого не може бути, але складно посперечатись із тим, що під час перегляду ми приміряємо на себе ролі головних героїв і намагаємось змоделювати ЩО б ми зробили на їхньому місці.
А в дитинстві мені це кіно здавалось смішним… Тепер же — його переглядаю із страхом та виразом обличчя, як у шерифа Вілла на 00:40:14 хронометражу. Відчуваю такий самий розпач і безсилля, коли немає можливості вберегти від небезпеки тих, хто щиро переконаний у хибних судженнях. На початку, опис депресивного міста та характеристика його жителів — на жаль, дуже нагадала моє рідне містечко тепер, хоча воно розташоване далеко не в Канзасі і не в 1992 році.
