Рецензія на “Sgt. Bilko” для мене, це майже те саме, що і екранізація “Дюни” Френка Герберта для Denis Villeneuve. Бо це американська класика “золотого періоду” — кінематографу 90-х; фільм дитинства і юності; смішна комедія з улюбленим актором; історія, значно ближча до правди ніж до вигадки; фундаментальний твір, який вимагає уважного і трепетного ставлення у кожному своєму прояві.
Враження від перегляду дуже відрізняються залежно від соціального досвіду глядача: якщо в дитинстві веселив момент коли на танку паркувались біля готелю “The Mirage” в Las Vegas, то зараз вже (не)смішно, коли за гроші на розробку танків купуються покерні столи…
Оскільки так багато позитивних відгуків про цей шедевральний “вестерн” написано, що просто гріх не піти проти течії. Як на мене, вибір на головну роль Sharon Stone був дуууже вдалим і так само невипадковим, хоча б тому, що одну із співпродюсерологинь випадково теж звуть Sharon Stone. Під час перегляду ніяк не міг збагнути ЩО це за жанр і щиро відмовлявся вірити, що вестерн. Бо з одного боку: всі в красивих “ковбойських” капелюхах; із гарними бляхами на поясах; револьверами по боках; щось міцне пристрасно п’ють, розливаючи його на сорочку; щось рідке красиво спльовують собі під ноги…
Якісний, продуманий фільм з гумором і багаторівневим сенсом, створений у період “золотої доби американського кінематографу”. Якщо жанр “розумна комедія” не існує, то для даної стрічки його варто придумати. Переглядав не один раз щоб насолодитись улюбленими моментами, звернути увагу на чергові малопомітні дрібниці і отримати задоволення від кіна, яке вже так знімати не будуть. Блискучий акторський склад, який сьогодні можна впевнено назвати культовим. Професіонали, з відомими іменами, грають так, що їх майстерність перевтілення викликає місцями німий захват.
Після чергового перегляду сказав вголос: “На щастя в нас ще є такі фільми”. Згідно власної суб’єктивної загальноприйнятої хронологічної періодизації фільм знято в часи “золотої доби” американського кінематографу, коли словосполучення “Columbia Pictures” та “Castle Rock” гарантували глядачеві збурення в емоційно-вольовій сфері та ініціювали мислительні процеси в корі головного мозку. Що впадає в очі з перших кадрів — це теплий (як полюбляє говорити один колега “ламповий”) відтінок палітри кольорів на додачу до якого події фільму відбуваються осінньої пори, що робить перегляд ще більш приємним.
І знову неонуар, і знову безсумнівний шедевр. Фільм складний за сюжетом, і яскравий за стилістикою. Хоча виглядає трохи “старішим” ніж є насправді, скоріше всього через жанрову атмосферність, яка такою і має бути. Краще ніж в описі від “Арґумент-кіно” не сказати, “The Usual Suspects” характеризується двома словами: стиль і якість. Переглядати потрібно уважно, насолоджуючись акторською грою та вдумуючись у взаємопов'язані події. А ще краще — подивитись двічі із невеликим інтервалом, щоб кожного разу сфокусуватись на різних аспектах фільму.
